Фрагмент самарі
Привіт! Слухай, є така штука, яка, здається, знайома майже кожному.
Ось наче б усе є: дах над головою, робота, друзі, ну або хоча б базовий набір для виживання. А всередині — така порожнеча, знаєш? Або відчуття, ніби ти в якомусь нескінченному забігу, але тільки за чужими правилами, несешся кудись, а навіщо — сам не розумієш. Знайомі фрази: «Я не знаю, чого хочу», «Треба щось змінювати, але не розумію, що саме», «Усе є, але щастя чомусь немає». Зазвичай ми думаємо, що проблема в нас: типу, лінивий я, або сили волі бракує, або просто «неправильний» якийсь. Але насправді, за цими питаннями часто стоїть не відсутність мотивації чи якихось внутрішніх «батарейок». Це наша психіка так хитро захищається. Захищається від чого? Від болю, від можливої невдачі, від того, що нас відкинуть, якщо ми спробуємо і не вийде. Коротше, від усього, що може поранити. І ось тут на сцену виходить Юлія Пирумова. Вона —
Розбираємося, звідки ноги ростуть: чому ми втрачаємо бажання
Уяви, що твої бажання — це такий внутрішній компас. Він має вказувати тобі шлях, показувати, куди рухатися, що робить тебе щасливим. Але що відбувається, коли цей компас зламаний або показує куди завгодно? Ми починаємо блукати, губитися, почуватися